Коли мрія дитинства перетворюється на справу всього життя напевно в цьому і є секрет успіху. В усякому разі дипломований пасічник, голова гільдії медоварів Чернігівської області, засновник торгівельної марки «Сіверські меди» Віталій Кром своїм прикладом доводить, що мрії дитинства збуваються. Математик за освітою не побоявся змінити своє життя і присвятив себе бджільництву і виготовленню різноманітних продуктів із меду. Бджоляр вважає, що продавати мед перекупникам – то просто не цінувати свою роботу. Потрібно розвиватися і робити повний цикл переробки, тоді і прибутки будуть інші.
Сьогодні Віталій Кром – відомий пасічник не лише в Чернігівській області, але й далеко за її межами. Він є головою гільдії медоварів Чернігівської області. Читає лекції пасічникам та просто займається своєю улюбленою справою. А почалося все зі звичайної дитячої мрії.
Ще маленьким хлопчиком Віталій часто бував у свого дядька, який тримав пасіку. Він постійно допомагав йому у догляді за бджолами, а приїздивши додому, просив у батьків купити йому хоча б один вулик. Та тоді батьки не розділяли таке його захоплення, вважаючи його дитячою примхою. Здійснити свою заповітну мрію Віталію вдалося лише в тридцять років.
«Друзі займалися пасікою, і коли я бував у них, ностальгія накривала з головою. Тоді я вирішив зайнятися бджільництвом. У дитинстві я бачив, як це все робиться, але з реаліями, як виявилося, було мало чого спільного, – розповідає бджоляр. – Тому мені спершу допомагав товариш, він і перший рій подарував. Вже потім я почав читати, вчитися, купив собі ще бджіл і пішло, як у казці про горщечок, який безперестанку варив кашу. Бджіл стає більше, меду більше, клієнтів більше… І так вже років 15 займаюся бджолами».
Дипломований пасічник
З часом Віталій вирішив, що має отримати професію бджоляра, і пішов навчатися.
«Я закінчив чернігівський педуніверситет за спеціальністю «вчитель математики і фізики», але за професією не працював. Коли почав займатися бджільництвом, я хотів вчитися саме цьому, тому вступив в інститут і отримав диплом пасічника, – розповідає Віталій. – Мені дуже подобалося навчання. І тоді я відчув різницю, коли людина приходить вчитися і не знає, навіщо це йому треба, і коли ти приходиш з певним досвідом і з бажанням почерпнути нову інформацію. Звичайно, я читав книжки, переймав досвід в інших пасічників, але все це було сумбурно. І саме під час навчання в інституті всі мої попередні знання розкладалися, так би мовити, по полицях. Пари були до другої години дня, але для мене вони пролітали вмить».
Своїми знаннями і досвідом Віталій готовий поділитися, проте охочих немає, а саме бджільництво стає все менш популярним серед молоді.
«Сьогодні мало молодих людей займається бджільництвом професійно. Я навесні кинув клич в соціальних мережах, що візьму на навчання помічника на пасіку, але жодна людина не відгукнулася, – говорить чоловік. – Аби колись мені хтось запропонував попрацювати з пасічником, дізнатися всі тонкощі цієї справи, мені було б цікаво. Та зараз охочих поки немає».
Просто продавати мед – невигідно
Сьогодні ціна на мед не надто висока, тому пасічники не хочуть здавати задарма мед перекупникам. Продавати ввесь мед в чистому вигляді не кожен зможе. Тож єдиним правильним варіантом є налагодити закритий цикл, тобто виготовляти з меду різноманітні продукти. Так і заробіток більший, і мед не залежуватиметься. І якщо все технологічно правильно зроблено, то і в кінцевому результаті усе виходить смачно. Саме так зробив і наш герой.
«Я ніколи не продавав свій мед оптом, бо це неповага до своєї праці. Та коли меду стало багато, то почав думати що робити. Перше, що я спробував зробити, – медовуха. Та рецептів толкових в інтернеті не було і виходило те, що виходило. Потім я поїхав до відомого пасічника, діда Соломки, який написав чимало книг із бджільництва. Він давав майстер-класи з виготовлення саме медовухи – питного меду. Я їздив до нього, побачив технологію і тоді почав її робити сам. Медове вино (медовуха) – це продукт натурального бродіння меду, води, ягід і винних дріжджів. До споживання готовий через рік».
Та на одній медовусі Віталій не зупинився. Він почав практикувати і виробляти все нові й нові продукти з меду. Найпопулярнішим зараз лишається крем-мед. Він за текстурою схожий на крем, але має всі корисні властивості меду. Технологія виготовлення крем-меду досить трудомістка, але кінцевий результат того вартий. Після всіх маніпуляцій мед набуває зовсім іншого стану, стає кремоподібним, змінює колір із бурштинового на білий і стає ніжнішим, але не втрачає свої властивості.
«Колись приїхала моя кума, її мати в Німеччині живе, і сказала, що там продається крем-мед. У нас такого не було. Я зацікавився, поліз в інтернет, знайшов технології, зробив сам устаткування і спробував виготовити цей продукт. Перший раз зробив небагато, але цей крем-мед дуже сподобався всім. Технологія його виробництва не дуже складна. До початку кристалізації мед переробляється в спеціальній кремоварці, – говорить Віталій. – Це такий великий міксер, у якому мед набуває пастоподібної консистенції. І він не кристалізується, а лишається м’яким. Крем-мед став продаватися найкраще. Всі на нього «підсіли». Потім почав робити його з сублімованими ягодами, які сушаться при низьких температурах. І виходять такі собі медові десерти зі смаками полуниці, малини, суниці, смородини… Робимо сушені з медом ягоди – дуже цікава технологія, коли мед забирає вологу з ягід. Такий продукт виходить, якого ніде немає, і назви йому поки немає. Також роблю мед із квітами лаванди, мед із перцем, із м’ятою, мед із маточним молочком. До речі, мед із маточним молочком дуже добрий для тих, кому потрібно підняти імунітет».
Від смаколиків до косметології
Віталій не зупинився на виготовленні лише продуктів харчування з меду. Оскільки мед має чимало корисних властивостей, то з нього можна робити і косметику, і лікувальні мазі.
«З меду все корисне: що б не робили бджоли, все можна переробити на корисну продукцію, – говорить бджоляр. – Так, на основі воску, оливкової олії і прополісу робимо мазь. Вона має живильний ефект. Сам прополіс – це природний антибіотик. Ця мазь із прополісу стала дуже популярна, особливо в час пандемії. Адже всі обробляють руки антисептиком, який надміру сушить руки, а цей крем дуже допомагає. В мене його наші медики беруть, вчителі теж. Вони ж крейдою ввесь день пишуть, а вона теж сушить руки. У моєї дитини було на обличчі лущення шкіри деякий час. Жодні мазі і креми не допомагали, поки кремом своїм не спробував. І все минуло! З воском також робимо бальзам для губ. Це все, звичайно, в невеликій кількості, але все одно люди купують».
Не вистачає законів
«Два роки тому я подав документи на реєстрацію своєї торгової марки «Сіверські меди». І це дуже багато дає. Адже коли ти продаєш банку меду, людині сподобалося, а куди звертатися – вона не знає. А так у нас є етикетки з адресою і контактами, – розповідає Віталій. – Та, на жаль, на крафтове виробництво наразі немає законодавчої бази. І поки що великі компанії не дають працювати крафтовому виробнику. Ми виробляємо продукцію, вона багатьом подобається, але окремої спрощеної законодавчої бази поки немає. Ми чекаємо, поки Верховна Рада зрозуміє, що краще, щоб кожний пасічник оформився підприємцем і заплатив податки. Продукція була б конкурентоздатна. Мед – продукт, який у пасічника є у великій кількості. Ми б могли б його переробляти на медовуху, наприклад. Це додаткова вартість, пасічник більше б заробляв. Платили б податки від того об’єму, який ми зробили, а не по ліцензіях за віртуальний об’єм, якого ще не зробили. Адже за ліцензію заплатити треба немало, а чи буде мед в цьому році чи ні – невідомо. Тут багато різних факторів».
Агрохолдинги проблема №1
Кожного року пасічники стикаються з тим, що під час внесення різних хімікатів на поля аграрії не попереджають пасічників, і внаслідок цього гинуть цілі бджолині сім’ї. Самі ж пасічники несуть чималі збитки.
«Ми перші в Україні зробили групу у вайбері, куди включили пасічників, аграріїв. Та вони не хочуть повідомляти, коли і чим будуть обробляти, – говорить чоловік. – І якщо цю інформацію не надавати, то не доведеш, хто винен. Бджола літає на 5 кілометрів, і багато різних агропідприємств і агрохолдингів може знаходитись на цій території. За законом повинні повідомляти, але на практиці це не працює. Минулого року в мене півпасіки загинуло. Обробляють зовсім недалеко біля дому. В мене тут луги поруч, а за півтора кілометра ріс ріпак. Вони труїли ріпак і потруїли бджіл. Але ж нічого не довели, хоча й створили спеціальну комісію. Аграрії відмовилися надавати інформацію, чим вони обробляли. А я не можу відправити на аналізи бджіл, бо я маю вказати, що шукати. В один день обробляють різними препаратами різні агрохолдинги, і щоб дізнатися, хто винен, треба знати, хто чим обробляв.
Пасічництво – дуже ризикована справа. Почали висаджувати рослини, які колись були медоносами, а сьогодні самозапильні і не виділяють нектару. Садять поля соняху, але він самозапильний. Гречка була в цьому році, а взятки не було з неї. Зникли волошки на полях – теж гарні медоноси. Старі пасічники розповідали, що в них колись була ціла кочівля; вони кочували, коли цвіла акація, потім перебиралися на поля з зерновими, де було багато волошок. З них були хороші взятки. Потім їхали на поля з картоплею. І хоча картопля – не медонос, але росло в ній багато осоту, який є гарним медоносом. У Новгороді-Сіверському у нас є ще луки і луги, ліси, де ростуть дикі медоноси, і це рятує».
Марія Пучинець, фото Віталія Крома
